В межах заходів до Всеукраїнського Дня краєзнавства та «Поетичного травня» в Запоріжжі комісією з літературно-мистецького краєзнавства Запорізької обласної організації Національної спілки краєзнавців України організовано та проведено Презентацію творчості луганського письменника - Івана Низового за участю його доньки - Лесі Низової.
Організатор: Запорізька обласна організація Національної спілки краєзнавців України
Співорганізатори:
Запорізька обласна універсальна наукова бібліотека
Запорізька обласна організація Національної спілки письменників України
Оргкомітет Всеукраїнського конкурсу молодої української поезії та авторської пісні ім.Марини Брацило «Хортицькі дзвони»
Запрошений гість: Леся Низова – донька письменника
«Гадюкою вповзає в Україну
Правічний «друг» із Путінським лицем,
Несе руїну в нашу кураїну
І в нашу душу щиру та наївну
Знов повіва північним вітерцем…»
Ці рядки ще за 10 років до прямої російської агресії написав український письменник Іван Низовий, який присвятив себе боротьбі за українську Україну, зокрема на Луганщині, де прожив останні 45 років свого життя.
Через непохитну проукраїнську позицію, принциповість і чесність у викритті морального виродження, історичного склерозу та духовного занепаду своїх сучасників, ім’я Івана Низового довгі роки було невідоме більшості співвітчизників; книги письменника, видані однодумцями, здебільшого не потрапляли до широкого кола читачів, а його Слово, звернене до краян протягом майже півстоліття в численних виступах, багатьма не було почуте.
Сьогодні, коли Україна протистоїть північному ворогу, коли зростає національна свідомість, нам всім потрібен голос Івана Низового, чиє слово поверне нас до своїх прикорінь та виховає нове покоління українців в любові до Батьківщини, повазі до своєї історії, свого народу.
Саме українська інтелігенція, представники громадськості, зацікавлені в духовному вихованні українців, піднятті престижу української культури, з любов’ю і повагою до щирого українського слова, знову відкривають для нас Івана Низового як Поета й Людину.
Іван Данилович Низовий – український письменник, публіцист, громадський діяч, народився 3 січня 1942 року в с. Марківка Білопільського району Сумської області і у буремні часи Другої Світової дуже рано залишився круглим сиротою.
Навіть ще не закінчивши школу, Іван спочатку пішов працювати у колгосп, але доля на деякий час розлучила його з Україною - закинула працьовитого хлопця на будівничі майданчик Казахстану і Півночі.
Після демобілізації з лав Радянській армії працював директором Будинку піонерів, у редакціях районних газет, одночасно навчаючись у вечірній школі. Згодом навчався на заочному відділенні факультету журналістики Львівського університету.
У 1966 році переїхав до Луганська, де понад десять років працював в обласних та районних газетах, був старшим редактором студії телебачення. Керував обласним літоб’єднанням. У 1979-80 роках навчався на Вищих літературних курсах при Літературному інституті імені О.М. Горького.
Член Національної спілки письменників України з 1972 року, виконував обов’язки відповідального секретаря Луганської організації з 1992 до 1998 року.
Член Всеукраїнського товариства “Просвіта” імені Тараса Шевченка.
Друкуватися почав з 1960 року. Автор багатьох поетичних збірок з такими промовистими назвами, які вийшли у:
60-ті роки: “Народжуються квіти”,
70-ті роки: “Провесінь”, “Стебло” , “Тобі моє серце”
80-ті роки: «Рівнодення” , “Чекання ранку” ,
90-ті роки – особливо плідні: “Горобина ніч” , “Пракорінь”, “Нема переводу”, “І калина своя, і тополя”, “Запрягайте, хлопці, коней” , “Вівтар”, “Це – мій вертеп”, “Свіча на вітрі”, “Сльоза небесна”, “Чорнороси”, “Збудило опівночі серце”, “Хрущі над вишнями”, “Падолист”, “Душа перецвіта” та інші,
Збірки 2000-х років: “І гілка своя, і сопілка”, “В раю, скраєчку”, “Поза раєм”, “Тихоплесо-часоплин” , “Від травня до травня”, “Босоніж по стерні” , “Саме та самота”, “Сонях на осонні”, “Жура за журавлями”, “Зливодиво”, “Несправжня пектораль”, “Кураїна”, “Пролог до епілогу”, “Опозиція”, “Село моє, Сула моя…”, “Серпентарій”, “Мажор в мінорі”, “Самопізнання”, “Вірую”,“Спіймані сюжети”, “Найвище право – жить відверто”, “Лелечі клекоти в тумані” та багато інших,
Серед останніх творів: “Я цвіркун в середлітню спеку” (2010), “А Марківка – як маківка”, “Цим дорожу” (2011).
Його переклади білоруських, вірменських, болгарських, словацьких, польських і персидських поетів увійшли до окремих розділів збірок “Несправжня пектораль”,”Сонях сяючого сонця” і “Біла вежа – рідний Вавилон”.
Немало в доробку Івана Низового прозових і публіцистичних творів.
Це книги: “Опісля присмерку”, “Зустрічі без прощань” (2003), “Загублене відлуння”, “Десь там, за соняшниками” (2004), “Там, де я ніколи не плакав”, “Там, де я сміюся крізь сльози” (2006), “Давно вже не виходив з берегів (2007), “Сльоза сльозу не здоганяє” (2009), “Там, де ми були, і є, і будемо” (2010).
Для дітей ним було написано збірки: “Сóрок сорóк”, “Мóрок морóк”, “Летючий кінь”, “Річки-малючки”, “Блакитні вени України”, “Крізь віки – вовіки”, “Страдноцвіт”, “Ми єсть народ”, “Річки-потічки”, “Гомінкі струмочки”, “Ой, Комуно моя – Ойкумено…” і “Винятковість”
Твори Івана Низового виходили в Ужгороді, Львові, Рівному, Києві, Донецьку, Луганську та інших містах України.
Його перекладали російською, болгарською, польською, англійською, чеською, словацькою, татарською, чуваською мовами. У світ вийшло понад сто видань поезії, прози, публіцистики, перекладів, творів для дітей.
Іван Низовий – лауреат республіканських премій імені Бориса Горбатова та імені Микити Чернявського, міжнародних літературно-мистецьких премій імені братів Лепких, імені Олекси Гірника та премії за кращий музичний твір-ораторію “Лелече”.
Нагороджений медаллю “Будівничий України”. Орденом Покрови Пресвятої Богородиці – посмертно.
…30 вересня 2011 року після тривалої хвороби письменника не стало. Похований він у Луганську на цвинтарі Заріччя.
На вшанування пам’яті Івана Низового, з ініціативи й за допомогою його друзів, відкрито меморіальну дошку у Сватовому, з волі його земляків ім’ям Івана Низового названо одну з вулиць села Марківки Білопільського району Сумщини.
Наприкінці 2015 року Рівненською обласною організацією Національної спілки письменників України спільно з донькою письменника Лесею Низовою засновано Всеукраїнську літературну премію на увічнення пам’яті Івана Даниловича Низового і вже на початку січня 2016 року було нагороджено перших її лауреатів: Світлану Костюк (Нововолинськ), Анну Лимич (Рівне), Надію Кошель (Верхньобогданівка, Луганська область), Марину Брацило (Запоріжжя; посмертно).
Організована запорозькими краєзнавцями зустріч - внесок обласного осередку творчої спілки у відзначення Всеукраїнського Дня краєзнавства, який цього річ вперше святкуватиметься в Україні.
Сьогодні Схід і Захід України разом наповнюють новим життям безсмертне слово митця із Луганщини, адже можливість вільно крокувати країною воно отримало завдяки підтримці Львівщини, яка оголосила 2017 рік - «Роком Івана Низового».
Ведучою презентації стала завідувачка відділом краєзнавства Запорізької обласної універсальної наукової бібліотеки - Палівода Тетяна Миколаївна. Крім того, відділом до заходу було організовано виставку, присвячену творчості письменника з матеріалів, які має у своїх фондах бібліотека.
З привітальним вступним словом перед учасникам Презентації виступили: Денисенко Олена Володимирівна - Голова Запорізької обласної організації Національної спілки краєзнавців України, яка передала доньці поета - Лесі Низовій символічний подарунок - каравай запорозького хліба, книгу спільчанина В`ячеслава Саричева "Три століття козацького флоту" та роботу запорізької майстрині Галини Павлів;
Медко Олександр Олексійович - заступник Голови Національної спілки письменників, який висловив щире захоплення як непересічним словом письменника, так і тією великою роботою з її популяризації, яку проводить сьогодні його донька Леся.
Презентувала слухачам вірші Івана Низового його донька -Леся Низова, підкресливши його особливий дар пророцтва, який ще в далекі 90-ті роки розгледів ті проблеми, які сьогодні обернулись катастрофою для нашої країни.
ОСТОРОГА
Нас приведуть іще до Крут
Нові "гетьмани" захланні,
Й закряче знову хижий крук
Над полем брані,
Ой,закряче,
І не одна душа заплаче,
І коні захропуть в тумані,
Залізних не порвавши пут!
А в березневий каламут,
На проліски блакитні ранні
Кривав ручаї з-під Крут
Хлюпнуть, нежданні ...
І неначе
Не був звитяжним ти, козаче, -
Знов "муравйовці" окаянні
Тебе в глухий загонять кут ...
Ми несемо тягар спокут,
В своїм краю чужинцем гнані,
ВІд тих,
Не перших наших,
Крут -
І до останніх ...
(1993 р.)
Вони вже йдуть - зарізяки московські,
Готові давно і на все:
Попереду псевдомоскаль Жириновський
По-фюрерські голову гордо несе.
Вони вже ідуть - "демократи" російські -
Без роздумів зайвих і слів,
Вони ж бо по-братськи,
Вони ж бо по-свійські,
Вони ж бо смертельно обнімуть хохлів!
А ми у своєму нерідному домі,
В голодній судомі й тримтінні колін,
На Схід позираєм,
Іще не свідомі
Того,
Що гряде із московських сторін.
(1994 р.)
Ми й нині щедрі,
Як були,
Без міри і без меж:
І флот, і море віддали,
І Севастополь теж.
І Крим невдовзі віддамо
(Нічого нас не жаль!) -
На нього ж ластиться, само
Собою, брат москаль.
Тож, друже-брате, не бентеж
Душі - спокійно ляж
Під синім небом узбереж
І плюй на жовтий пляж,
І на чудного вусаня
із тризубом в руці
Жбурляй щоночі і щодня
Дошкульні камінці.
І - регочи!
Хай чують степ
І весь козацький край,
\Який веселий наш вертеп,
Який пекельний рай.
(1995 р.)
На Презентації вірші поета-патріота особливо проникливо звучали від її наймолодших учасників - учнів Запорізького січового колегіуму під керівництвом Світланп Григорівни Коваленко.
Для нас, запоріжців, дуже приємним є той факт, що художнє оформлення поетичної збірки Івана Низового «Ніхто наді мною не пан» виконала запоріжанка, художник та дизайнерка, викладач Лариса Клімова.
Саме тому такою цікавою для слухачів сталала її розповідь про роботу над оформленням збірки.
Досвідом роботи щодо вивчення в школі творчості Івана Даниловича Низового з уачсниками Презентації поділилась Нестеренко Наталя Володимирівна - вчитель-методист української мови та літератури Новогупалівського НВК Вільнянського району.
Особливі, проникливі слова, прозвучали від ініціатора та основного організатора проведення цієї непересічної для Запоріжжя події - Людмили Федорівни Брацило, члена Запорізької обласної організації Національної спілки краєзнавців України, члена Оргкомітету Всеукраїнського конкурсу молодої української поезії та авторської пісні імені Марини Брацило «Хортицькі дзвони».
Про українськійсть творчості Івана Низового, про її співзвучність творчості запорізької поетки - Марини Брацило, особливо було приємно почути від Людмили Федорівни, яка сьогодні підтримує саме цю "українськість" молодих поетів та авторів-виконавців не тільки в Запорізькій області, а й в усій Україні, започаткувавши під патронатом Запорізького національного університету унікальний конкурс - "Хортицькі дзвони".
Запорізька обласна організація Національної спілки краєзнавців висловлює щиру подяку Брацило Людмилі Федорівні за цей, вже не перший проект, реалізований під егідою Спілки, за спілкування з цікавими, творчими людьми запорізької громади та за запрошення до зустрічі з ними доньки справжнього патріота України - Лесі Низової.
Я досі не знав,
Що свобода голодна і гола
І коштує дешево так,
Що й ніхто не цінує її.
Кручуся-верчуся
В сильці нерозривного кола,
Душа моя квола,
Замовкли у ній солов`ї.
А якже співали!
Будили невільну країну -
Мою Україну,
Що спала предовгі віки,
А нині - що з нею?
Хто пісню її солов`їну
Зробив безголосою
І за які срібняки?
Шукаю-питаю,
Якого ж я роду-народу ...
Дрібніє життя,
Порожнішають днів колоски.
О, де визарили
Ту справжню - неложну - свободу,
Мої запорозькі,
Мої низові козаки?
Іван Низовий, 1993